Формула світла
Формула світла
Завдяки й моєму світлу,
На свою виходиш стежку;
На свою; я – слід для тебе;
Будь собою, рідним будь;
Світло йтиме дітям-внукам -
Сонячнітиме життя.
     Розуміння, що українець, не покидало ніколи. Ні, не оте хворобливо-кичливе, а справжнє, божественно-горде. Так: і божественне, і горде.
     Ще в дитинстві прищеплена батьками та вчителями сільської школи любов до Кобзаревого слова супроводжує мене все життя. Хто ж він для мене?! Мабуть, перш за все, бунтарська невгамовність душі, свята її непідкупність, нескореність... Чи вогненна любов до народу-творця і така ж, вогненна, але спопеляюча, ненависть до його ворогів та нахлібників, за якими масками ті не ховали б свою хижу безликість. Чи живлюча творча рілля, з котрої росла, росте і ростиме неповторна письменницька слава України. Скоріше - все разом!
     Тарас Григорович Шевченко - це і символ України в безмежному світі, її духовне національне безсмертя, це і вічна візитка справжнього, неперелицьованого українця. Як Шота Руставелі для грузина, як Адам Міцкевич для поляка, як Олександр Пушкін для росіянина. За межами України ти - не просто ти, а син, посланець землі, яка народила геній Тараса Григоровича Шевченка. На мовах усіх народів планети це звучить божественно-гордо.

Земля, освячена Тарасом

Україно моя! Скільки горя сідало на плечі,
І пройдисвіт який не здіймав над тобою нагай;
Ти співала пісні - усміхавсь розкріпачений вечір,
І дівчину водив козаченько в замріяний гай;

Україна моя - задушевна Наталка-Полтавка,
І Стефаника сум,і вогненні Тараса рядки,
І Франків Каменяр,і тендітної Лесі світанки,
Кармелюк у лісах,і на полі пшениця з руки.

Вистачає тобі хліба-солі,і бронзи,і воску,
І звитяги в заводах,й відваги в полях,
Та на долю твою – і сяйну,й медоносну -
Доморощений трутень – сів чиновник-чиряк.

Розпинають тебе,Україно моя,на копійці –
Як знецінили душу,обезцінюють труд.
Розбрелись по світах діти сонця твої,українці,
Там цінують їх більше,аніж вдома отут.

Грабували тебе,шматували тебе,Україно -
І чужі - і свої! - рвали білеє тіло твоє;
Ти вставала з руїн,і садами квітчала руїни;
Ти вставала з руїн,наче сонце над світом встає!

Ти співала пісні - і недоля-пітьма відступала,
І жахались пісень різномастні твої вороги;
Тихе сонце твоє в Сковородиних саквах світало,
І світило вгорі на священні твої корогви.

Україно моя! Скільки горя сідало на плечі,
І пройдисвіт який не здіймав над тобою нагай;
Ти співала пісні - усміхавсь розкріпачений вечір,
І дівчину водив козаченько в замріяний гай;

Абсурдів стільки – аж коліна гнуться

1. Чорнобилем душевним час нас мітить!

Справдилось-таки:  боляче вчитуюся в «Післявоєнну доктрину» (1945-ий рік) американського ідеолога «холодної війни» Аллена Даллеса:

«… посіявши хаос, ми непомітно підмінимо їхні цінності на фальшиві, і примусимо їх у ці фальшиві цінності повірити… З літератури, мистецтва ми, наприклад, витравимо їхню соціальну сутність…. відчужимо художників, відіб’ємо у них бажання займатися відображенням, розслідуванням тих процесів, котрі відбуваються у глибинах народних мас… в управлінні державою непомітно, але активно і постійно будемо сприяти самодурству чиновників… безпринципність, бюрократизм та волокиту зведемо в доброчинність…».

Коли провідні українські письменники прорвалися у владу і на телебачення, подумалось: ось, нарешті, український духовний прорив!.. Телеефір усіється сценаріями за їхніми, дійсно, високохудожніми творами;владна підтримка, а там і ми, молодші, підтягнемося. Не вийшло – перемогли копійчано–безідейні «скруджі та телепузики». Прорив збанкрутів у нарив. Ті, непоіменно названі письменники, обезцінили свої твори і себе – українсько-народних глашатаїв, – партійними підляганнями, депутатствами та посадами. Совість перейшла у тимчасовість!

З часом ксерокопія тимчасового зла набувала ознак традиційності. Бенефісність шоу-театрів з відповідною «післябуфетною» публікою («Не обзивайте наш театр херсонським!»; де «херсонським» - порт приписки і не більше); етикеточні видавництва (чи, точніше, замість видавництв – друкарні); віддалена в космічну безкінечність від ще живих менталітетно-первинних національних письменників українська освіта; забронзовіла келійність ідеологічних міністерств… Культурний духовно-душевний нокаут нації !!!

2. Бутафорії суті

Вчорашньо-безсумнівне «так!» історично-миттєво,по-живому! – поляризується в сьогоднішнє «ні!», і навпаки. Калейдоскоп змін суспільних акцентів (а тільки це означає розвиток людства) настільки різноманітний та неосяжний, що людська свідомість не встигає (нікчемно малий проміжок фізичного людського буття) не те що обдумати, а й просто зафіксувати в усьому обсязі суспільно-еволюційний рух.

Групово (релігії, партії, блоки), вихопивши одну з багатьох площин суспільного розвитку людства та одночасно нівелюючи інші площини, людство все далі відходить від власних праоснов, що означають національний менталітет; скочується на єдиномисліє чи на півсотні єдиномислій, як в Україні. Філософія ціленаправленого інакомислія – менталітетно-глибинне первинно-творче співробітництво на співрозвиток ціленаправлених на благо України різностей. Єдиномисліє не терпить пробачень для інших бачень, не терпить навіть конструктивної системної критики себе. Отже, півсотні українських політичних кооперативів, маю на увазі всі українські партії, працюють першочергово на себе рідних,на власне будівництво, і тільки після цього, і виходячи з цього, на Україну – побічно.

Єдиномислія не об’єднаються! Вироблення ж глибинної об’єднувальної світової ідеї можливе лише на пріоритетах людського співжиття, лише на пріоритетах співжиття окремих особистостей над будь-якими груповими єдиномисліями. Тільки національні менталітети зумовлюють та спонукають многоплощинний та різноаспектний розвиток країни. Для прикладу: післявоєнні Японія і Німеччина; пізніше Китай та Корея. Людей об’єднував менталітет!

Перехід суспільної думки від пост-радянської інерції внутрішнього поневолення особистості партійним єдиномислієм до розкріпаченого (і ідеологічно, і первинно-творчо) співробітництва ціленаправлених на загальнолюдське благо та розвиток менталітетно-соціальних різностей – такий основний постулат авторської «філософії майбутнього»(так охарактеризував мою філософію В.Литвин).


Привіт тобі,герою мій!
     Людей, чиї руки при зустрічі стискаю з радістю і сердечним трепетом, у мене мало. Чи доля так розпорядилась, чи характер вже такий... Ігор один із них. Колишній воїн -"афганець", шоферує. Коли ввійшов у гараж, товариші по професії насідали на нього.

- Ти ж "афганець"!.. Бери в спецмагазині що хочеш...
- Що, і документи на пільги є?
- От чудний! Та дай мені їх на день хоча б, такий бізнес закручу...
- Вони в мами. В області.
- Тю! Вези їх сюди! -
- Не привезу. Я повернувся з Афгану, а скільки там наших полягло. Лише дві царапини. Руки-ноги цілі, голова на місці... Що я, себе не прогодую?
А милостиня від держави мені не потрібна! Цим не спекулюють.

     Запала глуха тиша. Настільки безпардонний на язик народ - шоферня - нічого не знайшлося. Та й мені, сторонньому, стало якось не по собі.
      Файловий додаток: (списати)

socionics, photo, Innovations, other (RUS)

 

 

 

О встречах в клубе СОЦИОН ЧиК

© Copyright Володимир Нагорняк 2010-2012